Сарненські новини

Середа
Січ. 17
Розмір тексту
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size
Головна Творчість Невигадані історіїЗнайшла сина під час операції

Знайшла сина під час операції

Поділитись посиланням на статтю Роздрукувати

Ольга проснулася після наркозу. її голова була такою важкою, що й не намагалася нею повернути. Руки та ноги наче хтось прикував величезними ланцюгами. Язик задеревенів і не підкорявся взагалі. Та й на серці було важко, як ніколи. Лиш одні очі світилися, мов дві вуглинки в печі. Жінка водила ними і вздовж, і впоперек кімнати, але поруч біля неї - нікого. Можливо, це навіть на краще. Вона могла дати волю своїм емоціям. Перенісши складну операцію на серці Ольга залишилася на цьому світі, та по ній не видно було, що саме цього найбільше хотіла.

У палаті ніхто не турбував її своїми запитаннями, не докоряв, не виправляв життєвих помилок. Лише сонячні промінчики лагідно торкались обличчя і Ользі було так приємно від цього, що забула про все на світі. Якоїсь миті двері заскрипіли й перед нею постала високоросла медсестра. Вона привіталась, а потім повідомила, що зараз прийде лікар, аби її оглянути. Коли почула слово «лікар», її наче затіпало. Якби могла, то пташкою випурхнула б у вікно. Так було соромно за свою велику помилку, яку зробила, коли мало що усвідомлювала у своєму житті.

Невдовзі до пацієнтки навідався і сам лікар Олег Іванович. У руках він тримав розкішний букет троянд. Поставивши його у вазу на тумбочці, тихо привітався:

- Доброго дня, мамо!

Ольга, опускаючись глибше під покривало, ледве змогла відповісти водночас і лікарю, і сину.

- Як почуваєтеся, як здоров’я? - запитав.

Вона мовчала. Лише серце стукотіло так, наче хотіло вирватися із грудей.

- Мамо, не переживайте, уже все позаду, - ніжний голос лікаря знову порушив спокій у палаті. - Що було, те пройшло. Адже ж ви моя мати, правда?

Ольга після цих слів залилася плачем. На душі було так важко і соромно, що не знала куди подіти очі. Закрившись долонями, лежала та важко стогнала, більше від душевного болю, ніж від післяопераційного. На мить заплющила очі й перед нею постав той страшний день, який змінив усе її життя...

Ольга добре пам’ятає, коли народився синок. Мало того, що дитина була кволою, ще й лікарі повідомили, що первісток не протягне і тижня. Цілими днями слізьми омивала малого. Не могла ні їсти, ні спати. Не знала, чи ніч надворі, чи день. Хлопець, якого любила всією душею, коли дізнався про вагітність Ольги, кинув її і невдовзі одружився на іншій. Вона залишилася наодинці зі своєю бідою. Навіть батьки замість того, щоб підтримати доньку, ледве не вигнали з дому.

Молода мати бачила, як життя дитини гасне на очах. Такий важкий депресивний стан став основною причиною її вчинку. Узявши одного дня малого, вона відвезла його в місто й залишила під дверима дитячого будинку разом з деякими речами. А сама подалася шукати кращої долі. Чи знайшла Ольга кращу долю чи ні - хто його знає. Але те, що через деякий час жінка вийшла заміж і народила дітей, говорить про те, що життя для неї хоч трохи налагодилося. Так і жила в селі, де крім важкої праці та домашніх клопотів, більше нічого не знала. Аж поки не загострилася давня хвороба серця. Діти з чоловіком заледве вмовили її піти на операцію. Навіть знайшли найкращого в місті хірурга, який погодився прооперувати.

Коли лікар запросив на консультацію до себе в кабінет, серце билося неспокійно. Під час розмови побачила на шиї в нього молитовку, яку наділа своєму немовляті, коли залишала на поталу долі. Руки в неї затряслись, у голові зашуміло, як у неспокійному морі, а кров у жилах стала гарячою, як магма. Ледве вимовила: «Си-ноч-ку... Мій син». І впала непритомною.

А коли прийшла до тями, то Олегу Івановичу було вже все відомо. Від народження і по сьогоднішній день щиру правду розповів чоловік Ольги. Не приховував, що довго жінка мучилася, картала себе за той вчинок. У скількох снах приходив до неї син! Скільки сліз виплакала по ньому. Не один місяць витратила на пошуки синочка, але все було марно. А коли народилися знову діти, потроху змирилася з тим страшним вчинком. І намагалася бути хорошою матір’ю, аби Господь хоч трохи змилувався над нею.

Невдовзі в коридорі почулися кроки людей. З привітаннями до неї радісно кинулися діти й онуки. У дверях з двома маленькими хлопчиками стояла незнайома жінка. Пояснювати Ользі, хто то такий, не було сенсу. В обличчях хлопчиків вона відразу впізнала свого маленького Олега, а в жінці - невістку. Несміливим кроком вони разом підійшли до пацієнтки й обняли її. Вперше Ольга відчула себе щасливою людиною. Адже за багато років нарешті зібралася вся її родина, хоча й за таких непередбачених обставин. Коли почула від хлопчиків, не знаючи навіть як їх звати, слово «Баба», розплакалась, як мала дитина. З однієї сторони ліжка сидів її чоловік з дітьми та внуками, а з іншої - її Олег з невісткою та хлопчиками. Ольга, дивлячись то на одних, то на других, тихо плакала. На біле лікарняне простирадло капали сльози радості й каяття.

Василь ТИТЕЧКО, с. Мале Вербче.  

Прокоментувати цю новину:

Оскільки Ви ще незареєструвались на нашому сайті, то для того щоб надіслати прокоментувати Вам потрібно ввести перевірочний код:

????

Highslide JS Highslide JS

Меню користувача

Вибачте, ви неавторизовані

Статистика

Новин : 239
Коментарів : 19
Користувачів : 891