Сарненські новини

Четверг
Січ. 18
Розмір тексту
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

«Я така, як усі жінки»

Поділитись посиланням на статтю Роздрукувати

Будинок, де проживають Ольга Миколаївна і Олексій Миколайович Клименки, уже старенький, але ошатний. 54 роки прожили разом ці двоє гарних і привітних людей. За редакційним завданням завітав цими днями на вул. Щорса, 1, що в Сарнах. Господиня Ольга Миколаївна запрошує до оселі, пригощає свіжими запашними грушами. Із задоволенням розповідає про свою родину, демонструючи старенькі, але акуратні фотоальбоми, де зберігаються світлини із довоєнних часів до наших днів. Можна було б написати цілу книгу про старше покоління Клименків. Та й про саму героїню розповіді дізнався чимало цікавого. Хоч елегантна й усміхнена жінка весь час казала, що про неї немає що писати, вона, мовляв, така як і всі. А от про її родину є чимало цікавого. Скажімо, дядько (мамин брат) Іван Вакуленко - то непересічна особистість. Він був музикант, художник і скульптор. Деякі його роботи й досі прикрашають скромне помешкання героїв розповіді. Прадід Федір Мастабаєв 25 років прослужив у Брестській фортеці. Батько Ольги Микола Паднюк і його брат Петро були держслужбовцями в магістратурі Сарн, що розміщувалася до 1939 року в приміщенні, де нині редакція газети «Сарненські новини». 

У червні 1930 року в сім’ї Миколи Дмитровича і Параски Гордіївни Паднюків з’явилася на світ донечка, яку нарекли Ольга. Є в неї ще два брати. Микола нині мешкає в Росії, а Петро - у рідних Сарнах. Обоє вони інженери з вищою освітою, звичайно, що вже пенсіонери. Разом з родиною довелося дівчинці пережити страшну війну. 1 серпня 1939 року фашистські літаки вже бомбили поліське містечко Сарни, що входило тоді до складу польської держави. У вересні влада з польської змінилась на радянську. Олю, яка тоді вже закінчила 2-ий клас, разом з однолітками знову перевили в перший, щоб вчити за новими правилами та законами. Недовго продовжувалася та наука. Школа кілька разів змінювала місце розташування. Спочатку була в районі нинішнього колегіуму. Коли ж владу захопили німці науку діти продовжили в приміщенні, де ще кілька років тому працювало інфекційне відділення ЦРЛ. З поверненням у 1944-му радянської влади, знання знову здобували на вулиці, що має нині назву 1 Травня, в будівлі колишнього інкубатора. Під час війни не раз доводилося юним школярам замість уроків загортати на подвір’ї школи вирви від бомб, скинутих літаками з чорними хрестами на крилах. Коли ж німці взагалі закрили навчальний заклад, діти ходили до викладачів додому, щоб оволодівати математикою і вивчати українську мову. Ольга Миколаївна з вдячністю згадує вчителів Занкевичів, Фалько, Куконович, Ольгу Володимирівну Криницьку, Віру Антонівну Стіскун. 

Перед війною їхня родина жила на вулиці Польовій (нині 1 Травня). У 1944-му ворожа бомба впала на будинок, засипавши землею і підвал, де ховалиася сили. Могли б там і загинути, якби не відкопали сусіди... Не раз доводилося ночувати в бліндажах за річкою на Вовчих горах та в районі нинішнього лісгоспу. Минуло воєнне лихоліття. Закінчила Ольга 10 класів, згодом курси зв’язківців і влаштувалася в Сарненську дистанцію зв’язкт. Згодом - у Рівненську дирекцію Львівської залізниці станції Сарни завідуючою військово-довідковим відділом. Була активісткою. Не раз брала участь у різних нарадах і зібраннях залізничників. Там і познайомилася зі своєю майбутньою половинкою - Олексієм. У 1953 році молоді залізничники створили сім’ю. Чоловіка в зв’язку з реорганізацією на залізниці кілька разів переводили в інші місця роботи. Доводилося переїздити то в Стрий, то в Ужгород. А коли в Ольги Миколаївни захворіла мама, родина Клименків знову повернулася в поліське містечко. Отримали роботу на залізниці, будинок, де проживають і нині. 

Неодноразово Ольгу Клименко заохочували за хорошу працю. Її портрет заносили на районну Дошку пошани, вона носить звання «Відмінник зв’язківець» та «Ветеран праці». Два скликання обиралася депутатом міської ради. Раділи батьки й успіхам сина Юрія, який після закінчення інституту став військовим. Але горе ввірвалося в родину. У 42 роки єдиного сина не стало. З того трагічного дня минуло вже 10 років. Колишні друзі Юрія Олексійовича не забувають його батьків, навідуються, вітають з хорошими подіями, щоороку відвідують могилу товариша, кладуть квіти. Уважні до родини Клименків сім’ї Ковальових, Александровичів, Гуменних, Тамара Тарасова, дочка Гурських... Не забуває бабусю й дідуся онучка Тетяна, яка після закінчення академії в Києві, живе й працює в Рівному. Вона - юрист.

Пані Ольгу уже підводить здоров’я. Але, - каже жінка, - завдяки підтримці добрих людей живу на світі. Для мене дуже важливе хороше ставлення, повага і підтримка. Хоч ми з чоловіком не хочемо нікому бути тягарем. Завдяки Марії Біжнюк сім’я Климентів бере активну участь у клубі «Надвечір’я». 

Сарнам - 122 роки. Ольга Миколаївна пригадує, що до війни місто було зеленим і чистим. Ворог залишив після себе майже суцільні руїни, але відбудували, Сарни з кожним роком стають красивішими. Подобається, що в місті зараз чудово виглядають сучасні магазини, навчальні заклади, аптеки. Це вже європейський рівень. Дуже добре, що продовжується газифікація. От якби трошки був чистішим наш райцентр, а це в руках усіх його жителів, які мають дбати про чистоту біля власних осель і вулиць. Якщо буде чисто в місті, то й на душі теж. А від цього і здоров’я і людей покращуватиметься. Вдячними словоми відгукнулася жінка й про міського голову Леонтія Ніколайчука.

- Люблю просто прогулюватися вулицями Сарн, горджуся своїм містом, я - його патріотка. - Такими словами підсумувала свою розповідь ветеран праці і просто чудова людина Ольга Клименко.

Василь СОСЮК  

Прокоментувати цю новину:

Оскільки Ви ще незареєструвались на нашому сайті, то для того щоб надіслати прокоментувати Вам потрібно ввести перевірочний код:

????

Highslide JS Highslide JS

Меню користувача

Вибачте, ви неавторизовані

Статистика

Новин : 239
Коментарів : 19
Користувачів : 891