Сарненські новини

Вівторок
Лип. 17
Розмір тексту
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size

Вірність спанієля

Поділитись посиланням на статтю Роздрукувати

Приблизно дві третини сімей, як свідчить статистика, які мають дітей, тримають собаку. Можна було б запитати: «Чому батьки, в яких достатньо проблем з дітьми, хочуть завести ще одного члена сім’ї – тварину?». Конкретної, чіткої відповіді на це запитання не отримаєте. Багато хто думає, що собака в сім’ї може навчити дітей відповідальності. Так думають і Оля з Іваном, які живуть разом уже майже 20 років, мають багатодітну сім’ю та впродовж усього цього часу повноправними членами їхньої родини є коти й собаки. Не заради задоволення. Вони їх люблять і піклуються про них. Але нещодавно трапився випадок, який можна порівняти хіба-що з найстрашнішим фільмом-жахом. Отже про все по порядку…
Оля з Іваном (із зрозумілих причин дозвольте не називати їхнє прізвище) мають власний будинок, присадибну ділянку, господарство. Живуть у селі, тож роботи завжди вистачає. Одного погожого ранку Іван поїхав косити траву. Працював довго, майже до вечора. Собаки, як завжди, супроводжували хазяїна. Залишалось ще кілька покосів. Раптом голосно заскавчав спанієль. Від того, що Іван побачив, коса випала з рук. Його собака лежав, стікаючи кров’ю без обох задніх лап. Затуманилось у голові. «Боже, я ж не хотів, що робити? Що скажу Олі? Я їй не признаюсь… - думки випереджали одна другу. – Він все одно помре. Треба його добити, полегшити страждання». І обухом сокири два рази, не тямлячи себе, вдарив собаку по голові. Не пам’ятає, як при-йшов додому. Розповів дружині. Оля довго плакала й кричала, ночами не спала. Минув майже тиждень, але кожного разу, коли годувала собак, думала про спанієля. А Івану говорила: «Я тепер знаю, як болить душа. Скажи, чому вона так болить? Його ж треба було похоронити». Пішов Іван у поле, взявши знову з собою косу. Тільки розмахнувся, як з трави до нього почав виповзати з обрізаними лапами й діркою в голові, в якій кишіли черви, його собака. Забувши, чого прийшов, не чуючи під собою ніг, біг Іван додому й ніс на руках собаку. Оля плакала, тепер уже від радощів, вибирала руками з голови спанієля черви, а діти тримали напоготові перекис водню, йод, масло обліпихи… Виходили всі разом собаку, загоюються поступово рани в нього.
Кажуть, що собака пам’ятає зло, яке йому зробить людина, і може «віддячити» кривднику навіть через сім років. А у важкі часи, коли ваша сім’я страждає, втративши дорогу людину, чи коли підліток переживає особливо тяжкий період свого життя, собака здатен надати ту емоційну підтримку, що так необхідна.
…Оля винесла собакам їсти. Іван стояв неподалік. Поранений спанієль підскочив до нього на передніх лапах, лизнув йому руку й по-дружньому замахав хвостом. «А він же хотів тебе вбити…», - подумала Оля.
Для багатьох із нас собака – порятунок від самотності. Він є справжнім другом, на якого можна покластися. І не думайте, що з вами коїться щось дивне, коли з ним розмовляєте. Це природно. І повірте, він вас розуміє.

З повагою до братів наших менших

Марія КУЗЬМИЧ,
с. Немовичі.
  

Прокоментувати цю новину:

Оскільки Ви ще незареєструвались на нашому сайті, то для того щоб надіслати прокоментувати Вам потрібно ввести перевірочний код:

????

Highslide JS Highslide JS

Меню користувача

Вибачте, ви неавторизовані

Статистика

Новин : 239
Коментарів : 19
Користувачів : 891