Сарненські новини

Середа
Січ. 17
Розмір тексту
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size
Головна Життя міста За законами милосердя«Тумани, тумани,  верніть нашу маму…»

«Тумани, тумани,  верніть нашу маму…»

Поділитись посиланням на статтю Роздрукувати

Сирота… Це гірке, як полин, слово наводить страх і смуток, бо свідчить про те, що в дітей немає батьків. Навіть тяжко уявити, як вони живуть без мами й тата, підтримка й розуміння яких украй необхідні.
Майже рік тому в Степані мешкала сім’я Шнайдерів. Господиня Валентина була милою, привітною жінкою, уміла скрізь навести лад. Працювала секретарем-друкаркою в місцевій школі. Її чоловік Анатолій також не сидів без діла, щоправда, помітно зловживав оковитою і майже не переймався сімейними проблемами. Тож домашні клопоти та відповідальність за чотирьох неповнолітніх дітей давно лягли на тендітні жіночі плечі. Вона віддавала їм душу та серце, тільки були б щасливі. Втомленими руками пригортала до грудей малих ластів’ят і про все забувала. Мріяла побачити їх у вбранні наречених, коли, знайшовши свою долю, вступали б у сімейний союз. Та хіба знала тоді, що скоро покине білий світ, в якому залишаться всі страждання, надії, мрії…
Сімейне щастя крихке, як кришталь. Валентина, хоч і жилось тяжко, була щасливою, такою її робили діти. Разом вони раділи й плакали. Доля була до неї суворою, ви-пробовувала знов і знов, та терпляче несла свій хрест і впевнено йшла по життю, бо знала, що Господь страждав більше. Ходила на зібрання в церкву Спасіння, де молитвами лікувала душевні рани. Доля відміряла їй лише 42… Кілька років тому захворіла, довго лікувалась, але самопочуття не покращувалося. Не опускала руки, хоч підступна хвороба руйнувала її, не жаліючи.  І лише лікарі й діти знали правду, яку не могли їй сказати, хоч і розуміли – скоро покине цей світ. Біда, кажуть,  сама не ходить. Якось ввечері будинок, в якому мешкали Шнайдери, загорівся. Вочевидь, через несправне пічне опалення. За лічені хвилини полум’я охопило весь дах. Сусіди допомогли загасити палаючу будівлю та врятувати домашні речі. Тієї ночі матір з дітьми забрала до себе Оксана Гецько, яка й сама із сім’єю знімала квартиру. На той час Валентина була вже прикута до ліжка, а через кілька днів свічка її життя догоріла. Провести в останню дорогу скошену хворобою жінку прийшли рідні, друзі, колеги. І жоден з них не міг стримати сліз, коли бачив дітей, які стояли біля домовини й скляними очима дивились на маму, яка вже ніколи не пригорне й не поцілує. Тяжко було прощатися з рідною ненькою, яка була єдиною опорою в житті. З втратою не можуть змиритися й нині, печаль не полишає їх серця. Не приїхав на похорон тільки батько, який був на заробітках. Немає його й нині. Дізнавшись про смерть дружини та пожежу, не повернувся додому. Вочевидь, злякався труднощів, що так чи інакше чекали на нього. Але як можна забути дітей? Невже житиме без докорів сумління? Відповіді на ці запитання шукає кожен, хто знав цього чоловіка.
Без батьків і даху над головою залишилися четверо дітей. Старшому Віталію було 22 роки, а найменшому – 7. Вони мешкали в чужих людей, які піклувалися про них, як про рідних. Після бід, що їх спіткали, односельці почали допомагати коштами. Згодом постало питання про придбання сиротам житла. Значну фінансову допомогу надали християни віри євангельської із США. Невдовзі задумане вдалося втілили в життя. У селі Калинівка, що поруч зі Степанем, дітям купили великий, просторий будинок, довкола якого ростуть дерева, кущі. Члени церкви Спасіння на чолі з пастирем Миколою Кіндею реконструювали систему опалення (будинок з усіма комунальними зручностями), зробили капітальний ремонт.
Коли діти переселялися, дякували всім за благородність і милосердя. У новому помешканні живуть майже рік. Мають чималу ділянку землі, бо звикли вирощувати картоплю й овочі, а не купувати. Старший Віталій їздить на заробітки, Марина, яка, до речі, є опікуном, працює лаборантом у школі-колегіумі смт. Степань. Найменші Ольга й Олександр - школярі. У січні цього року одинадцятирічна Оля побувала у Франції. Там вона жила в сім’ї віруючих. Швидко минули дні, наповнені поїздками-екскурсіями. Їй подобалось у цій чарівній країні, та щодня думками линула до рідних братиків і сестрички. Із-за кордону дівчинка повернулася з гарними враженнями та цінними подарунками.
Сироти живуть у мирі та злагоді, бо ще мама навчила не ображати один одного. Їм так не вистачає її ласки, материнських порад. Валентина мала золоті руки та щедру душу. У серця дітей вона посіяла зерна любові й доброти, навчила бути людьми та служити Богу.

Ольга ЛОТОЦЬКА,
с. Калинівка.
  

Прокоментувати цю новину:

Оскільки Ви ще незареєструвались на нашому сайті, то для того щоб надіслати прокоментувати Вам потрібно ввести перевірочний код:

????

Highslide JS Highslide JS

Меню користувача

Вибачте, ви неавторизовані

Статистика

Новин : 239
Коментарів : 19
Користувачів : 891