Сарненські новини

П'ятниця
Чер. 15
Розмір тексту
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size
Головна Про все потрохуЛебедина доля, а може наша...

Лебедина доля, а може наша...

Поділитись посиланням на статтю Роздрукувати

Мабуть, кожен з нас читав казку про гидке каченя, в якій з бідолашного пташеняти виростає красень-лебідь.  Кожен, хто бачив цього птаха зблизька назавжди запам’ятовує його велич і красу. Сніжно-білий, стрункий, гордовитий і поважний він вабить до себе, але близько не підпускає, адже це вільний герой, який понад усе любить свободу.

На околиці міста Сарни є маленьке село Орлівка, яке добре знають в області завдяки місцевому закладу охорони здоров’я. Але мало хто знає про справжню природну красу довкола цього села, яку, до того ж, сліпо й жорстоко знищують. Жителі міста знають, що влітку можна гарно відпочити саме тут, особливо з маленькими дітками, адже глибина місцевого „Кар’єру” наче спеціально розрахована на маленьких паломників. Кілька років тому ця водойма приваблювала всіх ще одним достоїнством. Тут гніздились красені-лебеді. І кожного року навесні прилітала лебедина пара, які за короткий час перебування разом зі своїм потомством ставали улюбленцями місцевих жителів. Та одного разу запізнилася весна і молода лелеча пара пізно вивела пташенят. Малята підростали швидко, бо того вимагала природа. Останні ключі пролітали над Орлівкою, а родина лебедів все ще продовжувала навчати діток  навикам польоту. От і морозець почав дихати, і зграя таки наважилась вирушити за далеке море.

Могутніми крилами змахнув тато-лебідь, з острахом поглядаючи на своїх діток, злетіла мама-лебідка, а за ними й усі 8- молодих лебедят. Замикав пташиний ключ наймолодший, найгарніший, але найслабший. Як тільки зграя відірвалась від рідної водойми, останній птах відчув слабкість в крилах і знесилено опустився на землю. Хоч як голосно закликали рідні лебеді наймолодшого, кружляючи над ним, той не зміг розправити крила. Батьки лебеді знали, що лишатися тут не можна, бо загине вся сім’я. Тому, хоч як їм було гірко залишати найменшу кровинку, та все ж полетіли  у теплі краї без нього.

Довго не знаходив собі місця юний лебідь. В його рідному „Кар’єрі” стало сумно, кудись ділась зелень і теплі промені сонця. Випав сніг, який вабив білизною, але насправді був лише примарно-лагідним покровом. Злякався лебідь, не знав  що й робити. Врятувала його від холоду людська доброта. Живуть у Орлівці хороші люди, яким не байдужа доля довкілля. Родина Маслянчуків завжди є прикладом для сусідів. Все в них  до ладу і в господарстві, і в сімейному житті. Дітей виховали так, що ті носять у серцях любов до усього світу  і співчуття до тих, кому потрібна допомога. От і поповнилось господарство Маслянчуків ще одним вихованцем - юним красенем-лебедем.

Цілу зиму дикий птах прожив у хліві разом з домашніми, їв незвичну їжу. Побачив багато досі невідомого і незрозумілого. Коли сусіди приходили поглянути на красеня, той гордовито піднімав голову і позував, як єдиний представник    свого роду, але коли поблизу не було людей, він не стримував гірких крапель, які викочувались з його блакитних очей. Морози сильнішали. Крилатий одинак дедалі більше почав відчувати слабкість. І хто знає, чим би це все закінчилось, якби не всеперемагаюча сила ранньої  весни.

Нарешті шквальний студений вітер змінився на легке повіювання весняної свіжості. Ще трішки і наш герой почув перші радісні крики птахів, які прилетіли з того, невідомого краю, куди відлетіла восени його справжня родина, але від цього ставало ще більш нестерпно... Мудрий господар Олексій Маслянчук вирішив, що пора відпустити птаха на волю. Так і зробили.

Яким же радісним  був лебідь, коли розгорнув свої зміцнілі крила на рідній водоймі, яка знову зеленіла і чекала звичних господарів. Дивлячись в небо, де одні за одними повертались в рідні краї пташині зграї, молодий лебідь сподівався, що от-от прилетить його родина. Бажання скоріше побачити  „своїх” переповнювало й надихало на неймовірні вчинки, одним з яких був перший самостійний політ. Правда, він тривав недовго, бо несподівано в польоті з’явились невідомі струни, які люди розвішали на мертві, чорні й нерухомі дерева. Але друга спроба принесла величезне задоволення: внизу  лебідь побачив і рідний „Кар’єр” і будинок своєї зимової оселі на подвір’ї Маслянчуків і ще багато-багато того, чого раніше не бачив.

Переповнений бажанням жити птах щодня літав все вище і вище, далі і далі. І от одного разу, розглядаючи  внизу неймовірні пейзажі, пройнявся дивним відчуттям. І вже за мить зрозумів, що нарешті дочекався! Голосними і радісними криками вітав він свою родину, а ті, не сподіваючись побачити залишену кровинку, навіть не знали, як реагувати на єдиного з їхнього роду, хто пережив справжню зиму.

Нарешті вся родина знову була разом. Ох і багато було «розповідей» і про далекі краї і про місцеву зимівлю. Але і пташине життя плине за своїми законами, тож порозлітались до нових місць облаштовувати гнізда.

В „Кар’єрі” ж  лишився відомий всім улюбленець і прекрасна,  така ж як він, юна лебідка. І вони, як годиться, незабаром навчали пташиним премудростям вже свій виводок. Нова родина була привітною до всіх людей, бо ж саме люди врятували колись головного в цім краю лебедя  від лютої зими.

Але життя складається так, що після прекрасних моментів настають гірші, навіть трагічні. Одного літнього ранку на Орлівці пролунав гучний постріл.  Ніхто на це й уваги не звернув. А родина лебедів  вже жалісливо оплакували найменшого лебедятка, яке після різкого грому лише зойкнуло і завмерло на тихій воді. Ніяк не міг зрозуміти лебединий красень-батько, що ж сталося. „Невже це людська рука погубила мого сина?! Але чому? Вони ж допомагають нам, як допомогли мені...” - перепліталися думки гордого птаха. Нічого він вже не розумів... Наступного ранку о тій же порі батько лебедят споглядав  берег з якого пролунав смертельний грім. І раптом він побачив людську постать. Різко спохватився, розкинув крила, і знову грім! „Незрозумілі ви люди:  то рятуєте, то губите. Невже мене врятували для того, щоб вбити?” - востаннє промайнула думка у довірливого птаха. А наступної миті рештки родини за матір’ю- лебідкою здійнялись в навчальний політ до найближчої водойми.

З того часу не стало на Орлівці гордості і краси „Кар’єру”. І кожен рік, пролітаючи мимо зграї лебедів з сумом дивляться вниз на ті пейзажі, якими колись милувався приручений красень та так  і не побачив далекого „вирію”. Натомість лихий мисливець скуштував лебединого м’яса. Може, пізнавши його гіркий і терпкий смак, він все ж зрозумів, що не ту ціль обрав, що великий злочин нищити врятоване іншими людьми життя, найдивовижніше із творінь матінки-природи.

Юрій Прозапас  

Прокоментувати цю новину:

Оскільки Ви ще незареєструвались на нашому сайті, то для того щоб надіслати прокоментувати Вам потрібно ввести перевірочний код:

????

Highslide JS Highslide JS

Меню користувача

Вибачте, ви неавторизовані

Статистика

Новин : 239
Коментарів : 19
Користувачів : 891