На невеличкому, залитому сонцем подвір’ї Онисії Пилипівни Панасюк із Зносич завжди прибрано. Одразу помітно, що там мешкають трудолюбиві господарі. Навколо хати росте яблуневий садок. Гарно там весною, коли аромати трав і квітів лоскочуть ніздрі, а навколишній світ зачаровує розумієш. Життєвий шлях жінки склався так, що доживає віку з невісткою, внуками й правнуками, які жодного разу не образили, а навпаки - завжди підтримували, розуміли. Своє незавидне дитинство молодість, Онисія Пилипівна ледь пам’ятає, та покручені мозолисті руки дають зрозуміти, що працювала тяжко.
Ще з юних літ доля до неї була суровою. Хоч зростала в багатодітній, дружній сім’ї, не встигла натішитись батьком, який помер у молодому віці. Мати, щоб прогодувати дітей, трудилася до сьомого поту. Згодом вийшла заміж, думала жити стане легше, та невблаганна смерть забрала й другого чоловіка. Довелося власними силами піднімати дітей на ноги. Коли ті підросли, гуртом заробляли на шматок хліба. Жили в маленькій двокімнатній хатинці в центрі села. І хоч у сім’ї були недостатки, серед дітей ніколи не виникали суперечки. Життя змушувало їх до всього ставитися з розумінням.
Першою із сімейного гніздечка вилетіла найстарша Єлизавета, а далі - хто куди. Онисія Пилипівна знайшла свою долю в рідному селі. Вийшла заміж, народила дітей. З чоловіком жили добре, розуміла, що лише від дружини залежить, буде лад у сім’ї, чи ні. Синів виховували порядними, трудолюбивими, щоб у майбутньому могли ними гордитися. Вони виросли, мудрі уроки матері передали своїм дітям.
Не зогледілась Онисія Пилипівна, як минуло дев’ять десятків років. Здається, ще ніби вчора була дівчиною, а вже сьогодні має звання найстаршої жительки Зносич. Щороку на день села інші свята її віншують односельці. Незважаючи на свій поважний вік, у супроводі невістки приходить на урочистості. Спілкуватися з Онисією Панасюк велике задоволення, навіть не віриться, що за плечима цієї жінки майже ціле століття.
Ольга ЛОТОЦЬКА с. Зносичі.
