Сарненські новини

Середа
Січ. 17
Розмір тексту
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size
Головна Про все потрохуХата без рушників, що родина без дітей

Хата без рушників, що родина без дітей

Поділитись посиланням на статтю Роздрукувати

щиро вірить у таке народне прислів’я сімдесятирічна майстриня-вишивальниця з Любикович, ветеран праці Ніна СКИБАН. Жінка стверджує, що рушник упродовж усього її життя був оберегом, своєрідним янголом-хранителем, переносив рукодільницю у світ прекрасного.

Привітний, затишний будинок Ніни Андріївни ховається за галявинкою доглянутого саду. В її теплому домі кожен закуток мовби обшитий візерунками, що народились із щирої любові та серця господині. А сама вона, натруджена, в українській вишиванці, дивує красою витворів: чарівних полотен, гаптованих сорочок і подушок, витканих у давньоукраїнському стилі гардин. Візерунчасті рушнички прикрашають ікони, а на дивані, немов живі істоти, вмостилися вишиваночки, створені руками чарівниці. Над столом у привітній господі висить вишита майстринею картина, на якій зображені хліб і сіль, — одвічні людські цінності, як каже вишивальниця.

Творити Ніна Скибан почала ще малим одинадцятирічним дівчатком. Кумедно й водночас приємно було дивитись на неї, заклопотану та старанну. В її вишиванках можна побачити інший вимір: край добра й вічного щастя, тепла та цвітіння. Тож не дивно, що на скатертинах та інших речах помічаю багато квіту, сонця, радості. Квіт на вишиванні колись символізував відвертість і щирість, вічну весняну красу. Умілиця створила понад сотню різноманітних візерунків. Чільне місце в її домі посідають мережані гладдю та хрестиком «Ромео і Джульєтта» (на згадку про перше велике кохання), «Гуцул», що привітно усміхається в солом’яному брилику, «Ну, постривай», сповнений осінньої філософії «Букет квітів», старанно та сумлінно вишитий за довгі роки «Храм святої Трійці».

Та творчий доробок на цьому не закінчується. Скільки ще картин, полотен, яскравих гардин прикрашають її будинок! Усі свої надбання вишивальниця зберігає в давній скрині-архіві, а деякі картини подарувала близьким і родичам — на згадку, або ж онукам — на щастя та долю. Батьки Ніни Андріївни були з працьовитої селянської родини, з дитинства їм прищеплювали науку до роботи. Батько трагічно зник безвісти під час боїв у жахливі, чорні часи Великої Вітчизняної. Тож майже з чотирнадцяти років, не закінчивши й тодішньої восьмирічки, почала гнути спину.

— Ще добре пам’ятаю, — навертаються сльози на очі співрозмовниці, — коли на батька прийшла похоронка. Бідна голубка-мати довго побивалася, адже не стало годувальника, порадника і просто хорошої людини. А сім’ю треба ж було якось тягнути. От і пішла я в труд, з ранку до вечора працювала, вночі та довгими вечорами вишивала. О, це було прекрасно! Як завзято перебирала пальцями ниточки — і в мене завжди народжувалось щось гарне, немов живе. То для мене були наче діти, їх уперше народила душею в одинадцять. А потім призвичаїлась до такого дивного материнства. Любила не тільки вишивати, а й співати народної. А про життя розкажу так: літом, разом із дорослими, збирала на річці плоскінь. Ох і вморююча робота! Наприкінці жаркого літа тріпали коноплі, руки були закривавлені, боліло мені молодій. Але ж старалась, не занепадала духом. Працювала, і коли не було чого взути, і коли температура зашкалювала. Виживали! Зимою ж не легше: холод, топити потрібно. Дров мало було, зігрівались чим могли. Інколи давали нам роботу: з клоччя, що виходжували літом, та повісла пряли нитки. Сходились з дівчатами-подругами вечорами, пісень співали, аж село заслухалось, та й пряли. Ось перед вами кужілка, терниця й веретено, збереглися на згадку (показує, як пряли, виходить майстерно та ритмічно). Так, власне, і народжувались нитки. А потім із отаких ниток ткали на верстатах полотно, вимочивши його у воді, збивали прачами та білили в погожу днину на сонці. А тоді й оживали на ньому мої творіння. Ось вони, рідні (показує з десяток добротних рушників).

До виготовлення рушників, як дізнався зі слів майстрині, дівчат привчали ще з дитинства. Довгими осінніми вечорами юнки мережили диво-узори. І кожен хрестик, кожна ниточка містили піт і працю, довгий труд молодої вишивальниці. Всякій матері хотілось, щоб селом ішла слава про її доньку-рукодільницю. Та не кожній це вдавалось. Лише тим, у кого був істинний, непозичений талант. У таких, як умілиця Ніна Скибан.

Поцікавився в жінки давнім обрядом заручини молодих, бо чув, що «заручини» пішли від слова «рушник».

— Так, це правда. Колись, та й тепер, молодята, одружуючись, стають удвох на вишитий рушник-то захоплююча кульмінація свята, так звані заручини. Молоді мають ще й поцілуватися, щоб їхня доля була, як той рушник, — довга, нерозлучна, ясна. Саме так одружувалась і я, ніколи цього не забуваю.

Узори для деяких своїх робіт, зокрема вишивок, майстриня вигадує сама, спочатку замальовує їх схеми, а потім на світ з’являються все нові й нові витвори. У творчій скарбниці Ніни Скибан збереглося й декілька давніх вишитих полотен на релігійну тематику.

— Головне, — каже, — щоб над нами завжди ясніло синє небо і яскраве жито вічно хвилювалося морем на людських полях. Та не тільки. Щоб усе це було отут (показує на свою вишивану сорочку в бік серця, де, кажуть, перебуває душа). Щоб наші витвори не поблякли з часом. Щоб праця всієї України не гаснула, а передавалась з роду в рід, від корінця до пагінця.

Жодне свято в сім’ї не проходить без рушника та веселої пісні. Майстриня каже: «Коли вишиваю, душа заспокоюється, лине у світ прекрасного, неземного!». У полотнах Ніни Скибан живе її душа, а в піснях — серце.

Петро Катеринич  

Прокоментувати цю новину:

Оскільки Ви ще незареєструвались на нашому сайті, то для того щоб надіслати прокоментувати Вам потрібно ввести перевірочний код:

????

Highslide JS Highslide JS

Меню користувача

Вибачте, ви неавторизовані

Статистика

Новин : 239
Коментарів : 19
Користувачів : 891