Сарненські новини

Понеділок
Чер. 18
Розмір тексту
  • Increase font size
  • Default font size
  • Decrease font size
Головна Творчість Невигадані історії«Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання»

«Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання»

Поділитись посиланням на статтю Роздрукувати

На подвір’ї Катерини Вєтрової росте високий зі смачними соковитими плодами виноградник. Поруч низенька, кучерява, з червоними намистинками, калина. За будинком великий сливовий садок. Старі дерева схилили додолу віття, наче стомились їх тримати.

Катерину Миронівну застала на кухні, фасувала в банки вимиті помідори. Як завжди, трішки серйозно, з легенькою посмішкою і щирим поглядом. Свій хрест ця скромна жінка несе вже шістдесят років. Власними силами підняла на ноги трьох синів соколів. Впродовж багатьох років цілими днями трудилася для їх блага. Ночами молила Всевишнього, щоб послав кожному щасливу долю.

Сльози... Ці прозорі крапельки наповнили її очі вже в перші хвилини розмови. Заспокоювати її не стала, бо знала, що без сліз розповідати про болюче минуле не зможе. Жінка сиділа на стільці і спокійно вела розмову відкриваючи замки нескореної душі. Ще в дитинстві доля змусила її страждати. Хоч і мала гарну сім’ю, у 12 років втратила обох батьків. Покійні Мирон Семенович і Любов Яківна поверталися з далека додому і поблизу Костополя потрапили в страшну автокатастрофу. Загинули на місці події. Катя добре пам’ятає похорон, на який зібралося чи не все село. Дівчинка гірко плакала, бо горе розпинало душу й серце. Плутаючи ногами і схлипуючи йшла за домовинами. Дві насипані могили на новому кладовищі стояли як сироти.

Катю, забрала до себе бабуся. Єдина рідна людина. Разом переживали втрату. Щодня ходили на кладовище, носили квіти, зрошували слізьми могили. Напевно, так і продовжувалося, та односельці почали вмовляти, щоб навчилися жити без них. Цей трагічний випадок трапився влітку. Довго дівча сумувало за батьками. Легше стало, як пішла до школи. Однокласники й учителі розуміли і це додавало їй сили. До самотності не могла звикнути, адже не мала ні брата, ні сестри. Одна, як стеблина в полі, впевнено йшла по життю. Отримавши атестат, успішно вступила в професійне училище. Коли в неповних 18 померла баба Настя, дівчина здавалось опустила руки. Одна-однісінька лишилась на чужині. Рідні на Сарненщині не мала. Тато приїжджий, мама була єдиною донькою, а бабуся родом з Гуцульщини. Ночами сиділа одна в чотирьох стінах. Від будь-якого шурхоту кидало в піт. Призвичаїлась. Змусило життя. Росла одиначкою, поки не зустріла розумного, порядного парубка, в якого закохалася при першій зустрічі. Познайомились молоді на вечірці. Катя з друзями стояла у фойє разом сміялися, веселилися. Дівчина ловила на собі різкі огляди високого чорнявого хлопця, а засоромившись і почервонівши відводила в бік очі. Одразу помітила, що її залицяльник не бідний. Про це свідчили вишуканий одяг й ін. Та врода Катерини зачаровувала кожного. Кудряве чорне волосся водоспадом падало на плечі. Сама худорлява з стрункими ногами. У хвилястій сукні та туфлях на низьких підборах виглядала елегантно. Не минуло й 10 хвилин як незнайомець запросив її на танець. Вони кружляли по залу як метелики. Від гарячих дотиків партнера тіло дівчини тануло, а в очах розгорявся вогник радості і... кохання. Музика затихла обоє вийшли на вулицю. Катя тулилася до нового знайомого так, ніби знала його багато років. Біля лавки, де сиділи, розцвітав бузок. Петро (так звали хлопця) нарвавши букет ароматних квітів подарував їх подружці. Зраділа, бо ніколи не почувалася такою щасливою. Не повернувшись до клуб, пішли додому. Вузенькою, як мотузка, вулицею йшли, тримаючись за руки. Катерина не поспішала додому, хоч і знала, що рано вставати треба. Вони тулилися один до одного і воркотали як голубки. Остання зоря догоріла, а вони ще стояли обнявшись. Тільки вони і тиша, що невидимою силою скувала їх тіла. У Петра дівчина закохалася відразу. Соромно було розповідати про це подружкам, які, як і раніше, запевнили, що ці почуття тимчасові. Зустрічалися майже рік. Їх щастю навіть заздрили. Особливо подружки, які неодноразово намагалися розірвати міцні стосунки. Щоб цього не трапилось, молодята вирішили одружитися. Весілля справили в Петра. У цей святковий день наречена більше плакала, а ніж сміялася. Бо крім коханого, хотіла бачити маму і тата. Після вінчання поїхали на кладовище. Припавши до могил, гірко ридала. Мокрими від сліз вустами, цілувала дерев’яні хрести, на яких були викарбувані імена батьків. Лише Господь бачив, що робилося в її душі. Присутні співчували і потайки пускали сльозу. Почепивши вишиті власноруч рушники, повернулася до гостей. Свято продовжувалось і всі довкола раділи. Катерина пішла в невістки, бо чоловік був єдиним сином у сім’ї. Не хотіла залишати батьківську хату, в якій усе нагадувало про батьків. Спільну мову з свекрухою знайшла одразу. Називала її мамою. Від цього лагідного слова їй часто ставало моторошно. Здавалося, що лезом ріжуть серце. Жили заможно. Мали понад сім гектарів землі, велике домашнє господарство. Сімейні узи були міцними, позаяк сильно кохали один одного. Петро піклувався про молоду дружину. Підтримував її завжди і в усьому. Щиро кохала свого судженого Катерина. Називала його своїм порятунком. Коли на світ появився син Дмитро, від щастя плакали всі. Дід Петро і баба Ганна щодня з нетерпінням чекали невістку з онуком. Коли ж ті приїхали, одразу забрали немовля, щоб відпочила. Самотужки викупали, передягли. Хлопчик ріс усім на втіху. Щоб не почувався самотнім, жінка вирішила народити ще одну дитину. Через рік у сім’ї Семенків відзначали хрестини Павла. Згодом молода мама пішла працювати в лікарню молодшою медсестрою. Нести у світ добро, допомагати хворим і немічним - такий її девіз. І не дивно, чому обрала спеціальність медика. Петро працював водієм автомобіля «швидкої допомоги». Зустрічалися на кожному кроці. Чому й раділи. Ця чудова пара майже ніколи не розлучалася. Позаяк дуже мріяли про доньку, погодились на третю дитину. Від останніх пологів минуло 10 років, тож коли народила старшому вже було 12. Три сини-соколики росли, як молоді дубочки. Те що в цій сім’ї ніколи не було суперечок, могли підтвердити сусіди. Проте не все добре закінчується. Петро давно мав проблеми зі здоров’ям, лікувався в районній та обласній лікарнях. Лікарі наголошували, щоб тяжко не працював на що відповідав: «Праця годує мене і мою сім’ю». йому двічі ставало зле, та так, що з того світу повертали. Вкотре потрапивши на лікарняне ліжко, пообіцяв собі всерйоз зайнятися своїм здоров’ям. Та повернутися до рідних йому не судилося. Через тиждень раптово помре. Буцімто від інсульту. Дізнавшись про це, Катерина наче збожеволіла, кричала диким голосом, рвала на собі волосся. Того дня мешканці сусідніх будинків вперше за багато років почули на їх подвір’ї галас, зрозуміли, що трапилось непоправне. До будинку збіглись чи не з усієї вулиці, кожен заспокоював горем убиту жінку. Додому Петра привезли в домовині. Похорон страшний був. Катерина цілувала холодні руки чоловіка і запитувала в Господа, за що покарав. Вона зовсім не була схожа на себе, змарніла, худа. Темне та заплакане обличчя, скляні очі робили її старшою. Довго не могла змиритися в тратою коханої людини. Жила, бо знала, потрібна дітям. Всю увагу приділяла найменшому з дійте. Якому було лише п’ять років. За чоловіком плаче й нині. Діти підросли й пішли в самостійне життя. У кожного своя сім’я, своя доля.

Неприємно було торкатися душевних ран, та все ж запитала у Катерини Миронівни, чому вдруге не вийшла заміж, на що сказала:

- Я не зустріла б на землі такого чоловіка, який був у мене. Петро випромінював любов, доброту, радість. Поруч з ним я була щаслива. Вірю, що в потойбічному світі ми будемо разом, там нас не розлучить навіть смерть.

Подякувавши за відверту розмову пішла у відповідному напрямку. Довго думала про героїню цієї розповіді. Мимоволі пригадалися рядки з відомої поезії: «Так ніхто не кохав,

через тисячі літ лиш

приходить подібне кохання...».

Ольга ЛОТОЦЬКА  

Прокоментувати цю новину:

Оскільки Ви ще незареєструвались на нашому сайті, то для того щоб надіслати прокоментувати Вам потрібно ввести перевірочний код:

????

Highslide JS Highslide JS

Меню користувача

Вибачте, ви неавторизовані

Статистика

Новин : 239
Коментарів : 19
Користувачів : 891